Канцелярия

Аватара пользователя
Dogma
Администратор
Сообщения: 890
Зарегистрирован: 25 июл 2015, 00:36

Re: Канцелярия

Сообщение Dogma » 05 ноя 2017, 17:16

Про спокуси фальшивої Європи

Чому паризька декларація провідних філософів є надзвичайно важливою саме зараз

Андрій Баумейстер
7 жовтня 2017 року в інтернеті дев’ятьма європейськими мовами було опубліковано Паризьку декларацію під назвою «Європа, в яку ми віримо» https://thetrueeurope.eu/a-europe-we-can-believe-in/. Її підписали 12 провідних європейських інтелектуалів, серед яких такі видатні мислителі, як Ремі Браг (Remi Brague), Роджер Скратон (Roger Scruton), Роберт Шпеман (Robert Spaemann) та ін. Без перебільшення цей документ можна назвати однією з головних інтелектуальних подій року. Але європейська преса (я маю на увазі провідні газети, а не другорядні інтернет-ресурси) обійшла публікацію Паризької декларації мовчанням. Винятком була коротка та іронічна замітка Симона Штрауса в Frankfurter Allgemeine Zeitung від 14.10.2017 (у ній автори Декларації фігурують як «група консервативно мислячих інтелектуалів»). Дружне мовчання європейської преси цілком красномовне. Воно є ще одним свідченням того, що в сучасній Європі ідеї, які йдуть врозріз із загальноприйнятим інтелектуальним «трендом», намагаються ігнорувати або маргіналізувати. Які ж головні ідеї Паризької декларації? Чому її публікація є настільки важливою саме у наш час?

Текст Декларації складається із 36 невеличких параграфів. Автори (представники дев’яти європейських країн — Франції, Німеччини, Іспанії, Чехії, Угорщини, Польщі, Голландії, Великобританії та Бельгії) говорять про Європу як про свою спільну батьківщину. Але сьогодні Європа в дуже небезпечному стані, оскільки перебуває в полоні хибного розуміння самої себе і своєї історії. «Лідери фальшивої Європи (the patrons of the false Europe) одержимі марновірством неминучого прогресу. Вони переконані, що історія на їхньому боці, і ця віра сповнила їх гординею і зарозумілістю. Тому вони неспроможні усвідомити помилки того постнаціонального і посткультурного світу, який вони самі конструюють. Ба більше, вони нічого не знають про справжні джерела людської гідності, яку вони на словах так високо цінують. Вони ігнорують і навіть відхиляють християнське коріння Європи (they ignore, even repudiate the Christian roots of Europe)» (§3). Представники фальшивої Європи придушують усіляке інакомислення, звісно, заради свободи і толерантності.1

Автори Декларації закликають стати на захист справжньої Європи (§3). Справжня Європа — це не імперія, не вимушена єдність, а співдружність національних держав (§7). Справжня Європа сформована християнством і класичною традицією Греції та Риму (§§ 9-11). «Універсальна духовна влада Церкви (universal spiritual empire of the Church) зробила можливою культурну єдність Європи і зробила це без політичного примусу» (§9). «Наші чесноти, поза всіляким сумнівом, становлять собою християнську спадщину: справедливість, співчуття, милосердя, прощення, добродійність» (§10). Спадщина Греції та Риму є надихаючою силою для створення витворів мистецтва і для вражаючих проривів у науці й техніці.

І ось ця справжня Європа перебуває в серйозній небезпеці. «Ми втрачаємо нашу батьківщину (we are losing our home)» (§13). «Лібертаріанський гедонізм (libertine hedonism) часто-густо стає джерелом нудьги і відчуття дезорієнтації (leads to boredom and а profound sense of purposelessness)». Європейське суспільство глибоко зав’язло в «індивідуалізмі, ізоляції та відсутності мети (aimlessness, Ziellosigkeit)». «Покоління-68 [мається на увазі покоління 68-го року народження] руйнувало, а не будувало» (§15). У сучасній Європі нав’язується технократична формула — «не існує жодної альтернативи» тій політиці, що її провидять чиновники інституцій ЄС. Це приклад м’якої, але дедалі реальнішої тиранії (this is the soft but increasingly real tyranny) (§19).

Значна частина Декларації присвячена критиці наявної освітньої системи і поведінки більшої частини європейських інтелектуалів. «На жаль, багато європейських інтелектуалів є прибічниками панівних ідеологій фальшивої Європи». «Наші університети сьогодні — це активні агенти безперестанного руйнування культури (our universities are now active agents of ongoing cultural destruction)» (§21).

Автори Декларації не залишають без уваги і проблеми міграції. Вони вказують на той факт, що в деяких регіонах Європи мусульмани мають неформальну автономію, що властиве, радше, колоністам, а не громадянам (§23). У цьому автори Декларації вбачають небезпеку руйнування європейської ідентичності.

З чого розпочинати роботу над оновленням Європи? З теологічного самопізнання. Спотворений універсалізм перетворився на своєрідну ерзац-релігію (ersatz religion). «Це сильний опіум, який паралізує Європу як політичне ціле» (§24). Новомодну ерзац-релігію треба рішуче відкинути разом із культом «експертократії» (влади експертів), що витіснив чесноти мудрості, тактовності і справжньої культури. «Ми підтримуємо політичні досягнення епохи модерну: фундаментальні права людини мають бути гарантовані. Але здорова демократія потребує соціальної та культурної ієрархій. Це спонукало прагнути до досконалості й виявляти повагу до тих, хто працює на загальне добро (common good, das Gemeinwohl)» (§29). Потрібно відродити відчуття духовної величі (а sense of spiritual greatness, Sinn fur geistige Große) і надати йому відповідної ваги, аби наша цивілізація зуміла захистити себе, з одного боку, від зростаючої влади матеріального багатства, а з другого, — від засилля вульгарних масових розваг» (§29). Ми потребуємо відродження моральної культури (§30).

В останніх параграфах автори знову повертаються до проблем сучасної університетської освіти. Вони ведуть мову про необхідність реформування навчальних програм так, щоб вони служили передачі спільної культурної спадщини. «Вчителі та викладачі у всіх областях мають обов’язок перед пам’яттю (have а duty of memory, haben Pflicht zur Erinnerung)». Адже вони — живі мости між поколіннями. «Ми повинні відновити високу культуру Європи, прагнучи відновити загальні стандарти піднесеного і прекрасного, відкидаючи деградацію мистецтв і перешкоджаючи їх перетворенню на різновид політичної пропаганди» (§32). У завершальному параграфі автори Декларації закликають європейців підтримати проект відновлення справжньої Європи і відкинути «утопічні фантазії мультикультурного світу без кордонів (we ask the all Europeans to join us in rejecting the utopian fantasy of а multicultural world without borders)». «Тож оновлюймо наш національний суверенітет і шукаймо гідність, яка постає із загальної відповідальності за майбутнє Європи» (§36).

Мені здається, що Паризька декларація провідних філософів є надзвичайно важливою саме нині. По-перше, потрібно було виявити інтелектуальну мужність, аби заявити про свою позицію, що йде врозріз із пануючими ідеологіями. По-друге, те, що про свою позицію відкрито заявили впливові європейські філософи, повертає філософії той сенс, який вона мала в недалекому минулому. На тому складному і розмаїтому світі, в якому ми живемо, у світі, в якому пропаганда і маніпуляції досягають небачених раніше масштабів, голос розуму має звучати якомога виразніше і твердо. Це прямий обов’язок філософів — бути служителями правди і сенсу. Адже філософія — це практика розуміння, просвіт лення, практика критики і виваженого аналізу. Повторюю, сьогодні представникам філософії потрібно мати мужність, адже їм доводиться дедалі частіше говорити не дуже приємні речі. Нарешті, по-третє, Паризька декларація знов актуалізує найважливіші питання про природу і цінності європейської традиції. Що таке Європа? Якою була справжня історія Європи? Які ідеї і цінності сформували сучасну Європу? Яким має бути майбутнє європейської цивілізації? Для нас, українців, ці питання мають ще один важливий аспект. Ми повинні відповісти на запитання, яку Європу ми вибираємо? Тому ідеї, викладені в Паризькій декларації, мають для нас особливу цінність

Аватара пользователя
Dogma
Администратор
Сообщения: 890
Зарегистрирован: 25 июл 2015, 00:36

Re: Канцелярия

Сообщение Dogma » 06 дек 2017, 23:44

Трохи Ліни Костенко

От. І я от працювала над цими речами, і хотіла встигнути зробити всю історію України, всю нитку оцю золоту протягти. От. І тут настало така щаслива подія - Україна стала незалежною! І тут би, здається, вільно писати те, що ти хочеш, уже тебе радянська влада... Добрий вечір, Миколо! Це наш чорнобильський Микола Семиног. ...уже нас радянська влада не переслідує, не забороняє - сиди й пиши історію, якісь речі для України! І тут дивне сталося... Раптом-раптом пішли такі якісь флюїди:

шістдесятники? - та, що там ті шістдесятники зробили? вони такі-сякі шістдесятники!

історія? -ха-ха.

патріотизм? - ги-ги.

Може, хтось пам'ятає із старших, раптом часто так на екрані з'являлася така крилата фраза: "Патриотизм - последнее убежище для негодяев!" А хто ж хоче буть "негодяем", розумієте? І людям щось таке вставляли в голову, і вони послухали. Раптом зробилися смішними письменники, скажімо, такого типу, як я. Чим вона займається?! Якийсь народ... У той час, коли треба щось таке модернове?!

Що це буде?! - Ага! Хай це буде андерграунд! Їхали-їхали і нікуди не приїхали, тому що андерграунд - це діло старе, лондонська підземка. Куди ж поїдуть наші письменники?! Коли чекаєш голосу покоління, а кожне покоління приходить і хай подасть свій, камертональний, голос, щоб це рухалось надалі. Бо, що собою являють шістдесятники?! Та ось сьогодні: скільки там нас залишилось?! А от дивіться: от Дзюба, так? ось Юрій Щербак - ага! Гарно це звучало?! Гарні вони?!

Коли тебе за радянської влади підозрюють у націоналізмі і т.д., і т.д., ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну ту строфу, а потім приходить свобода, Незалежна Україна, і ти, не мавши де перевести подих, ти знову опиняєшся в бозна-якому становищі! Народниця, розумієте?! Взагалі-то, я вам скажу, що ніяка я не народниця - це між нами кажучи, тому що я в тому Чорнобилі - це наймодерніші теми зараз отакий Чорнобиль!!! Це те, чого в світі немає!

Правда, мене ніхто не чіпав... Мене якось обходили так поштиво... Але ж то я розумію флюїди, оці паскудні флюїди у суспільстві!!! І я вирішила, поскільки пішов такий мат-перемат, збагатили українську мову російськими матюками... Так треба ж теж це з розумом робити. Росіяни, між іншим, мають цілу "теорію вопроса", вони роблять цілі наукові дослідження "Что такое русская "феня"?" або "Русский мат" Ахметової (це наукова дисертація, вона була десь в спецхранах, і правильно роблять, вони дбають про свою мову). У нас же це все перехопили: молодь непідготовлена - заматюкалась. Як я могла на це дивитися?!?! Для них - це був вияв свободи. Ви розумієте, що мали відчути ці шістдесятники, які знали, що таке свобода в умовах несвободи, і раптом - в умовах свободи я побачила молоду українську літературу, яка матюкалась наввипередки і показувала свою незалежність!

І я подумала (я вже не торкаюсь політичних аспектів), я, власне, тоді написала: "Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі"!


https://life.pravda.com.ua/culture/2010 ... iew_print/

Аватара пользователя
Podmasterje
Сообщения: 71
Зарегистрирован: 28 июл 2015, 12:26

Re: Канцелярия

Сообщение Podmasterje » 07 дек 2017, 08:05

Як сильно і сумно...

Аватара пользователя
Dogma
Администратор
Сообщения: 890
Зарегистрирован: 25 июл 2015, 00:36

Re: Канцелярия

Сообщение Dogma » 12 янв 2018, 21:35

Бій до смерті: Гаррі Гудіні проти медіумів


Він зміг вибратися з камери смертників Бутирської в’язниці й, скинувши кайдани, піднятися з дна Темзи. Однак найвідоміший фокусник в історії тільки здавався невразливим. Гудіні не пережив конфлікту зі спіритуалістами і пари ударів у корпус.

У жовтні 1926 року після шоу в Монреалі за лаштунки зайшли троє молодиків. Студент на прізвище Вайтхед запитав, чи правда, що артист здатний витримати будь-який удар в живіт. Гудіні дійсно заявляв це публічно, але до ударів йому треба було готуватися.

Фокусник не встиг напружити прес, коли Вайтхед завдав серію сильних ударів в корпус. Удари викликали розрив апендикса. За кілька днів великий Гаррі Гудіні помер від перитоніту.

Підозра у вбивстві лягає на спіритуалістів. Можливо, навіть сам Артур Конан Дойл був причетний.


Такі різні, але такі близькі

Американський ілюзіоніст Гаррі Гудіні прославився унікальними трюками зі звільнення з ланцюгів, гамівних сорочок, тюремних камер, скринь і ємностей з водою. Він дев’ять років був президентом Товариства американських фокусників і люто викривав обман публіки конкурентами — модними тоді медіумами.

1920 року Гудіні поїхав на гастролі в Англію і передав Артуру Конан Дойлу свою книгу «Чарівник серед духів». Це була досить дивна пропозиція дружби, оскільки робота викривала спіритуалістів, а творець Шерлока Холмса і доктора Ватсона значився серед апостолів нової релігійної течії. У листуванні сер Артур схиляв Гудіні визнати можливість спілкуватися з духами. Ілюзіоніст відповів у необразливому тоні: мовляв, він налаштований скептично, але відкритий для нових знань.

Вони зустрілися в будинку письменника 14 квітня 1920 року, сподобалися один одному і, хоч не зійшлися в поглядах, почали дружити сім’ями. Сеанси лондонських медіумів на Гудіні враження не справили. У листах друзям він називав шахраями всіх, хто зображував зв’язок з потойбічним світом.

Два роки по тому Конан Дойл з родиною прибув до Сполучених Штатів, щоб зробити велике турне зі спіритичними сеансами і таким чином підтримати рух. Гудіні і його дружина Бесс прийняли друзів у себе в Нью-Йорку, а потім запросили їх провести вікенд в Атлантік-Сіті. Вихідні йшли чудово, поки не стався сюрприз. Британські гості запропонували організувати сеанс зв’язку з духом Сесілії, покійної матері фокусника. Гудіні мав з нею дуже ніжні стосунки і навіть через 9 років після смерті мами до кінця не змирився з втратою.
Маму потурбували!

Сеанс взялася провести Джин Елізабет, дружина письменника, яка нібито мала дар медіума. Вона почала викликати дух, дихання її стало перериватись, повіки затремтіли. Схопивши олівець, місіс Дойл записала на 15 аркушах повідомлення зі світу мертвих. У ньому мати Гудіні дякувала Дойлам за можливість звернутися до сина, повідомляла про радощі життя після смерті і свої клопоти з облаштування потойбічного будинку.

Гаррі не сказав друзям, що Сесілія за життя говорила на ідиш і зовсім не вміла писати англійською, що вона була юдейкою і не стала б рукою Джин Елізабет малювати християнські хрести, і що мати чомусь забула згадати про свій день народження, на який припав «сеанс зв’язку».



Проте цими недолугостями Гудіні поділився за чотири місяці з журналістами британської газети The Sun. Він заявив, що ніякого контакту не було. Дойл образився і відповів різким листом. У ньому була висловлена ​​впевненість, що духи можуть вчитися, тож мати фокусника могла освоїти англійську мову на тому світі, і що під час спіритичного сеансу відбувається переклад думок духа на мову медіума, і що день народження не має для померлих ніякого значення.

Відносини було зіпсовано.
____________________________________
У серпні 1924 року Гудіні побував в Бостоні на сеансах Міни Крендон, знайомої Конан Дойла. Її виступи були скандальними: медіум з’являлася перед публікою в прозорих шатах, часто роздягалася догола, а для матеріалізації духу свого брата Волтера використовувала ектоплазму з піхви.

Подейкували, що чоловік Крендон, хірург за фахом, заради слави подружжя прооперував їй піхву — і відтоді вона могла «чарівним чином» під час спіритичних сеансів витягувати з себе різні предмети.

Під час сеансів Міна просила закривати свої руки в спеціальному ящику. Це служило доказом, що рух речей по кімнаті здійснювався духами, без її допомоги. Однак Гудіні виявив в ящику складну лінійку, за допомогою якої можна було оперувати предметами на відстані (наприклад, дзвонити в дзвіночок).

Гудіні звинуватили в тому, що лінійку підкинув він. Дух Волтера Крендона прокляв фокусника на віки вічні, а медіум попередила: «Якщо ви публічно зганьбите мене ще раз, мої друзі гарнесенько вас поб’ють». Це не було порожньою загрозою. Приятелі, здатні пробити череп, у неї дійсно були.

Артур Конан Дойл у листі містерові Крендону пророкував: «Щось трапиться з Г… Краще бути розчавленим експресом, ніж стояти на шляху духів».


Кінець дружбі


Проклятий усіма духами, Гудіні відправився в круїз Америкою, демонструючи трюки спіритів з подальшим викриттям. На засіданні парламенту, де розглядався закон про заборону ворожінь і передбачень долі, він заявив: «Існує лише два види медіумів: розумово неповноцінні, які мають спостерігатись у лікарів, і цілком розсудливі шахраї».

Конан Дойля фокусник назвав «загрозою людству». Гудіні стверджував, що письменник у своїй спіритуалістичній діяльності переступає закон, бо «трохи збожеволів на старості років».

Гаррі Гудіні підтримала поліція — в Каліфорнії керівництво Національної незалежної спіритуалістичної асоціації звинуватили в шахрайстві. Медіуми панікували. Виступи ілюзіоніста впливали на їхні доходи від сеансів. У Чикаго на протест вийшли півтори тисячі прихильників вчення Конан Дойля.

Особливо сильно діставалося Міні Крендон. Розслідування встановило, що відбиток пальця «духу брата Волтера» збігається з відбитком дантиста її чоловіка. Крім того, Гудіні опублікував брошуру проти спіритуалістів, в якій повідомив про погрози на свою адресу. Крендон виправдовувалася: як може слабка жінка загрожувати чоловікові, сильному як кінь?!

Розслідування через 80 років


До публікації в 2006 році книги Вільяма Калуша і Ларрі Слоумана «Таємне життя Гудіні: становлення першого американського супергероя» вважалося, що причиною загибелі фокусника став інцидент з Вайтхедом в гримерці. Але автори з’ясували, що було ще одне побиття, в тому ж Монреалі. Гудіні читав газету в вестибюлі готелю, коли міцний парубок прямо через газету завдав йому несподіваний удар в живіт.

Після того, що сталося Гудіні провів ще одне шоу в Детройті. А потім зліг і з температурою 40⁰ був доставлений до лікарні. Там видалили гній, який потрапив в черевну порожнину з розірваного апендикса.

«Не дивуйтеся, якщо в разі моєї смерті шахраї-спіритуалісти оголосять національне свято», — говорив ілюзіоніст лікарям.

Незабаром розвинувся перитоніт, отрута паралізувала кишечник. 31 жовтня 1926 року Гудіні помер.



Розтин не проводився. Після похорон Гудіні пішли чутки, що великого фокусника отруїли. Довести це не вдалося, але підстави так думати були. У ті роки спіритуалісти нерідко використовували проти своїх ворогів миш’як.

Після смерті чоловіка Бесс Гудіні десять років поспіль в ніч на Хелловін запрошувала до себе медіумів. Спроби отримати послання з того світу виявилися марними.

Вільям Калуша і Ларрі Слоуман прийшли до висновку, що Артур Конан Дойль несе частку відповідальності за загибель ідеологічного противника. Адже фанати спіритуалізму могли сприйняти його передбачення смерті Гудіні як керівництво до дії.

https://was.media/uk/2018-01-09-gudini-proty-mediumiv/

Аватара пользователя
Dogma
Администратор
Сообщения: 890
Зарегистрирован: 25 июл 2015, 00:36

Re: Канцелярия

Сообщение Dogma » 14 янв 2018, 21:34

Вельми схоже на оздоблення фейковими деталями, бо 1) в пурітанський Америці початку 20 століття ніхто не став би робити шоу з інтимними частинами тіла, тим більше за допомогою свого чоловіка. 2) На спірітичних сеансах малювання хреста призвело б до передчасного завершення сеансу, самі здогадайтеся чому...

А Конан Дойл дійсно був із проблемами.


Вернуться в «Первый этаж»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость